Останні три роки я публічно спілкуюся українською. До того рідна виходила з моїх вуст набагато рідше. З деякими друзями досі розмовляю російською.

І от, що я маю вам сказати. Можна розмовляти російською та бути українцем. Правило про перехід на мову співрозмовника – маячня. Можна балакати та думати тією мовою, якою зручно. Але. Державною мовою має бути лише українська. Без варіантів та компромісів. Одна єдина. Особливо зараз, коли країна у стані війни, а мова – у стані жертви. Тільки-но українська в житті людей почне переважати (її буде чутно в магазинах, кафе, будь-яких державних структурах), то обурення зникне. Бо українська стане природною. Як само собою. Висловлювання про те, що мова роз‘єднує людей – фігня.

Мова об‘єднує та дає відчуття дому. Коли я перейшов на українську, то почав більше любити свою країну та глибше її відчувати. Нібито ми – це щось єдине та нероздільне. Це як пірнути в енергетичне джерело. Я відчув силу, захист та любов.